Юрій Михальчишин
Народний депутат України
Член політради ВО "Свобода"

18 серпня 2013 Юрій Михальчишин: Лицарі нерівного бою

Тут уміють бути мужніми. Тут мрії сильніші за страх. Тут своїх не залишають. Тут усесвіт чекає на нас, аби ми мали що вдосконалювати. Щось тривожне будить нас ночами, і ми несемо безсонну варту у пошуках таких місць. Але війна, на яку ми запізнились, спалила і розбомбила їх майже всі, і нам залишається лише переглядати чорно-білу фронтову кінохроніку, яка закарбувала образи та обриси героїчної епохи.

Все починалося в кожному з них, і не закінчується навіть сьогодні у нас. Смертоносні, тверді, непоборні завойовники землі та неба. Їхня перемога не в словах, а над словами. Поцілунки у них ніжні та грізні. Мужній спокій в серці і прохолодна блакить тривоги в очах. Остання фаланга "зайвих людей" перед наступом утилітарно-гендлярського непереможеного Хама, як Атлантида перед зануренням.

Коли не встигають розшифровувати радіограми, коли червоні та сині стрілки на картах зливаються в лиховісну деформовану матрицю, коли телефони розриваються від зойку розгромлених дивізій та нецензурної лайки інтелігентних генералів-генштабістів, де тісно від невиспаних та захриплих в атаках польових командирів, де напружене сталлю нервів і вольфрамом характерів стиснене повітря сповнене мужності, відчаю, болю та смерті.

Як у ставці командування авіації Британської імперії, коли в розпал битви за Англію 1940 року в резерві проти бомбардувальних ескадр Люфтваффе у Черчілля залишалось 5 винищувачів. Як у штабі ґросс-адмірала Деніца в Корневелі у травні 1943 року, коли за один тільки місяць у відкритому океані англо-американськими глибинними бомбами було відправлено на дно 41 німецький підводний човен. Як на командному пункті 62-ї армії генерала Чуйкова в листопадовому Сталінграді, коли в дивізіях на лівому березі Волги серед руїн заводів ледве тримало автомати по 500 бійців, схожих на шахтарів із забою. Як в бункері генерал-хорунжого Шухевича в Карпатах під час зимової Великої Блокади, коли з агресивних та озброєних до зубів куренів УПА в кращому випадку цілими залишалися напівбоєздатні сотні. Як у штаб-квартирі генерала Макартура на Філіппінах у грудні 1941 року, коли японські бомбардувальники та торпедоносці по- самурайськи холоднокровно роздовбали непереможну американську армію та флот.

Війна закінчилась з усім відомим результатом, але запитань від того не поменшало. Зловісна липка тінь нюрнберзьких вироків та шибениць сповила могильним мороком не тільки вищих посадових осіб державного апарату розгромленого Третього райху та адміністративно-командну еліту чорного ордену смерті ім. Гіммлера. Разом із командирами айнзацгруп та комендантами концентраційних таборів переможна юстиція антигітлерівської коаліції сухими параграфами і гарячими розстрільними залпами випекла довічне тавро ганьби і прокляття військових злочинців десяткам тисяч. Заразом вирок винесено цілому міжвоєнному поколінню - можливо, найідеалістичнішої молоді Європи за всю історію Старого Світу. Хоча нюрнберзьке правосуддя часом могло бути дивовижно толерантним. Відомий радянському глядачеві за посередництвом українського актора Василя Ланового з стрічки "17 миттєвостей весни" ад'ютант райхсфюрера СС, генерал-полковник Карл Вольф, на совісті якого 300000 душ, відбувся легким переляком і чотирма роками виправних таборів, а відтак зажив респектабельним життям з достатком мільйонера і спокійно розсікав простір до 1984 року. Справа в тому, що саме Вольф вів заплутані таємні переговори 1945 року в швейцарському Цюріху з представником американських спецслужб, творцем ЦРУ Аленом Даллесом, щодо капітуляції Німеччини, усунення Гітлера від влади, повоєнного устрою Європи, долі колосальних культурних і мистецьких скарбів, награбованих за час війни та інших хвилюючих та цікавих речей. Історію про керівництво депортацією 300000 мешканців Варшави до табору смерті в Треблінці при цьому делікатно зам'яли. Цікаво, як могла скластись доля, приміром, Теодора Айке - архітектора системи концтаборів довоєнного Третього райху, а до того ветерана Першої світової, двічі звільненого з правоохоронних органів за активну політичну діяльність та антиконституційну пропаганду, працівника служби безпеки концерну "Фарбеніндустрі", творця дивізії "Мертва голова" та перших айнзацгруп у Польщі в 1939 році. Якби він не загинув під час "Третьої битви за Харків" у 1943 році. Психологічний портрет фігуранта характеризує наступна показова історія. Під час внутрішньопартійного конфлікту за розподіл сфер впливу один з провідних партійних функціонерів НСДАП гауляйтер землі Райнланд Йозеф Бюркель спробував усунути Айке від командування розташованим на підзвітній йому території 10-м штандартом СС. Айке у свою чергу демонстрував своєю поведінкою, що авторитет гауляйтера його, власне кажучи, особливо не вражає, про що неодноразово повідомляв свого візаві у різноманітних формах, однак врешті-решт вирішив ощасливити власною присутністю партійну штаб-квартиру землі Райнланд-Вестфалія, куди завітав 21 березня 1933 року з конвоєм бойовиків СС. В результаті жвавого неформального обміну думками Бюркелю довелось понад 3 години провести зачиненим в шафі для одягу, звідки його визволили лише за допомогою спецпідрозділу місцевої поліції. Гауляйтер влаштував публічний скандал та застосував увесь наявний адмінресурс для того, аби не просто заарештувати агресивного та непідконтрольного есесівського командира, а оголосити його душевнохворим та безстроково закрити на лікування в психіатричній лікарні у Вюрцбурзі. Проте в червні 1934 року за протекцією Гіммлера Айке випустили з психлікарні та доручили очолити охорону першого в Німеччині концентраційного табору в Дахау поблизу Мюнхена, а відтак залучили як активного співучасника так званої "ночі довгих ножів". Есесівці з концтабірної сторожі під командуванням Айке увійшли до ескадронів смерті Гіммлера, а сам він разом із ад'ютантом Міхаелем Ліппертом холоднокровно застрелили командувача штурмових загонів SA Ернста Рьома в мюнхенській в'язниці Штадельгайм. Від цупкого зашморгу нюрнберзької шибениці Айке врятував вогонь радянських зеніток у 1943 році, коли його літак було збито під час розвідувального польоту у боях за Харків, але немає жодного сумніву в тому, що його бурхлива трудова діяльність і морально-етичні якості масною сморідною плямою вкрили однострій, який за велінням долі одягнули сотні тисяч інших людей. Мільйони невинних і нікому не потрібних смертей, чадний дим з труб крематоріїв, тисячі квадратних кілометрів за колючим дротом під вправним кермуванням гіммлерів, айке, олендорфів та вольфів перетворили Європу в зону пекла.

Але вони були не одні. Їхні однояйцеві близнюки сиділи в штабах, в політбюро і героїчно комісарствували в кожній країні - незалежно, по який бік лінії фронту. Залишається нез'ясованим, чому ці божевільні так довго протримались і як залучили на бік темряви стільки молодих і нестримних, готових до останнього боронити зранену правду і твердість присяги. Їм здавалось, що з інтелектуальної та моральної кризи на очах народжувався і будувався власними руками прекрасний новий світ, де не мало жодного значення, скільки грошей у тебе в гаманці.

Залізобетонні мури, колючий дріт і термоядерна пустеля не зупинять прохолодну ходу епохи нового світанку. Ніщо не розіб'є серця, де живуть і дихають надіями мільйони інших сердець. Чому так вабить туди - там же смерть, біль і страх? Сурми останнього дня, широкоплечі мрії, мармурові колони надій… Чорне сонце стереже одвічну юність мертвих героїв та чекає на свіжі поцілунки, які розбудять приспаний міф та навчать такому, що вбиває страх, біль і саму смерть.

Давня туга кількох поколінь європейського закутку за таємницями океанів та безкрайніми шляхами чужих континентів, оспіваних німецькими романтиками - від закоханих в Елладу Гельдерліна та Айхендорфа до класика пригодницького жанру індіанського вестерну Карла Мая. Велика Пригода з Великої Літери. Готика танкових проривів і оборони-до-останнього-набою, ренесанс маршируючих колон і живих смолоскипів, бароко масованих авіаційних та артилерійських ударів, романтика атак панцергренадерських дивізій і штурмових груп, сецесія бліцкригу та арт-деко тотальної війни.

Земля і кров, буря і натиск, воля до життя, так казав Заратустра, Зіґфрід та Нібелунги, чорні штандарти з черепом та кістками, мертві імператори Священної Римської імперії, легендарні лицарі Флоріан Гейер та Гетц фон Берліхінген із залізною рукою, скандинавські руни та солярні знаки.

Світова скорбота, надлюдина, присмерк Європи, консервативна революція, вічне повернення, Велика Пригода, героїчний реалізм, загибель богів, ресентимент, весела наука, смерть цивілізації, світ як воля та уява, по той бік добра і зла, народження трагедії з духу музики, ранкова зоря, сутінки Богів.

Романтики та ідеалісти в камуфляжних одностроях із срібними блискавками на комірцях і кулеметами MG-42 в руках та цинічні топ-менеджери вертикально інтегрованих холдингів смерті, які заробляли мільйони на рабській праці. Ніцшеанці та вагнеріанці на танках і бронетранспортерах і в кабінетах з панелями сандалового дерева. Доктори філософії, мистецтвознавства та юридичних наук з "Мертвою головою" на кашкетах та вуличні штурмовики з депутатськими мандатами. Метафізики в шинелях від Hugo Boss. Вони носили однакову уніформу, давали одну присягу, вітались одним салютом, вірили в одну мрію і служили одному вождеві. Дві вишитих білою для рядових і сріблястою для офіцерів ниткою на чорних петлицях руни S, що нагадували сліпучі блискавки липневої грозової ночі, символізували енергію, силу, боротьбу, перемогу, ентузіазм, успіх та вдачу.

Метафізика "арійського" міфу індоєвропейської цивілізаційної парадигми, середньовічні лицарські замки, теорії "расової гігієни", містика і гностицизм Парацельса і Майстера Еккарта, пасіонарність Реформації та Селянської війни, категоричний імператив Канта, безсмертні корифеї романтизму Ґьоте і Шіллер в мармурових саркофагах у Ваймарі, перемога над Наполеоном у Битві народів 1813 року, університети - Гьоттінген, Гайдельберг та Марбург, монументальні заповіти Realpolitik Бісмарка, карбований крок прусської імператорської гвардії, кавово-цинамонові комікси-спогади про колоніальну імперію від Намібії до Самоа, Рурська вугільно-металургійна промислова агломерація, мрії про океанські простори та броньовані форштевні крейсерів адмірала Хіппера і дредноутів адмірала Шеєра в Ютландській битві, маслянисті іпритові дощі, канонади битв на Марні, на Соммі, при Вердені і Танненбергу…

… Танки "Тигр" і "Пантера" в обороні мрій про світове панування. Міф про надлюдину манить нездійсненним раєм вчорашніх гімназистів, які тихими та порожніми шкільними вечорами десятками ковтали пригодницькі романи про середньовічних лицарів і джунглі з леопардами та бачили посивілих замолоду від безробіття й голоду батьків. Імла безпросвітних сірих буднів, у яких країна мислителів і філософів довела, що може народжувати вождів та героїв посеред світової економічної кризи.

Бунт найкращої молоді прекрасної та грізної тотальної епохи проти песимістичного детермінізму та запрограмованості перемоги темряви над світлом, грошей над ідеями, індустрії над духом. Туга за архіпелагами вічних зоряних світів.

… Поле битви - Нормандія. Яблуневі сади, смарагдові луки, живоплоти, трудівники моря. Край Вільгельма Завойовника, батьківщина Мопассана, Флобера та творчий полігон імпресіоністів - за місцевим художником Клодом Моне в Нормандію підтягнулись гастарбайтери Пісарро, Ренуар, Гоген, Сьора і Пабло Пікассо, аби змалювати одвічну красу та поділитись печаллю.

Перетворені в неприступні з моря та суходолу фортеці - Брест, Лор'ян, Сен-Назер, Ля-Рошель і Бордо. Глибокі бетонні бункери, яких не пробити прямим попаданням двотонної бомби з англійського "Ланкастера" чи американської "Летючої фортеці". Вони не капітулювали аж до травня 1945 року. Звідси "робочі конячки" підводного флоту - човни типу VII патрулювали води від Арктики до узбережжя США, важкі субмарини типу IX, пристосовані для далекого плавання, ходили в рекордні бойові походи у теплі води Південної Атлантики, Індійського океану та до союзницької Японії. 25-річні командири флотилій, які у вільний від океанських походів час зі своїми відчайдушними командами довели до банкрутства не одне французьке казино.

Отто Кречмер, потопив 47 ворожих кораблів за 16 патрулювань, перш, аніж його човен роздовбали глибинними бомбами британські ескадрені міноносці у березні 1941 року, а сам він потрапив до канадського концтабору. На той час йому було 29 років.

Вольфганг Лют потопив 46 кораблів супротивника, здійснивши 15 патрулювань в океані, одне з яких тривало 205 днів та встановило світовий рекорд, почергово командував 5 човнами, відтак цілою флотилією та школою офіцерів-підводників. Коли його помилково застрелив вартовий біля штаб-квартири адмірала Деніца у Фленсбурзі (події відбувались після капітуляції Німеччини), йому виповнилось 32 роки.

Елегантні приморські бульвари, затишні кав'ярні, дорогі нічні клуби, неозорі піщані пляжі, шампанське з коньяком, кубинські сигари, гламурні шльондри з елітних паризьких борделів, і… 793 підводних човни, що навіки залишились іржавіти на морському дні, забравши життя 28 тисяч сильних, молодих і красивих. Таких масштабних втрат - 75% особового складу - не знав жоден рід збройних сил за всю історію воєн.

Дозрівають та наливаються заколисані теплим атлантичним вітром яблука та червневі дні.

… Обличчя, вмиті сонцем. Серця, переповнені гордістю і щастям. Мужні та дружні 30-річні генерали, командири дивізій, бригад і полків, які заслужили свої погони під Варшавою і Модліном, Дюнкерком і Седаном, Бєлградом і Салоніками, Москвою, Смоленськом, Харковом, Ростовом і Курськом, а не на сторожових вежах у концтаборах.

Бригаденфюрер Фріц Вітт, 36 років. Народився в родині підприємця, що торгував текстильними виробами, після закінчення навчання в середній школі продовжив батьківський бізнес, в апогеї економічної кризи у 1931 році вступив до лав Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини та водночас до її охоронної структури - загонів СС. Навесні 1933 року пройшов відбір до елітного підрозділу SS-Stabwache Berlin, куди начальник особистої охорони А. Гітлера Йозеф Дітріх відібрав 117 найбільш підготованих фізично та тактично бойовиків для гарантування безпеки рейхсканцлера та голови партії. У 1934 році отримав під командування роту в новостворених оперативних підрозділах - прототипі майбутніх Ваффен-СС, у 1938 році брав участь в операції введення німецьких військ до Австрії та Судетської області, у березні 1939 року - в анексуванні Богемії та Моравії. У вересні 1939 року командував есесівською ротою в складі моторизованої групи Кемпфа в польській кампанії, де вперше відзначився в боях, а у жовтні отримав під командування батальйон полку "Дойчланд", з яким у травні 1940 року потрапив у Францію. 27 травня 1940 року 20 важких англійських танків "Матільда" раптово атакували німецькі позиції. Незважаючи на відсутність протитанкових гармат, Вітт особисто очолив контратаку свого батальйону, і з гранатами в руках повів бійців на англійську бронетехніку, підбивши 9 танків та відтіснивши супротивника. За безстрашність, холоднокровність та лідерські здібності нагороджений Лицарським хрестом. Переведений командиром батальйону в елітний "Лейбштандарт Адольф Гітлер", з яким у березні 1941 року відправлений на Балканський півострів для участі в операціях у Греції та Югославії; піднявши занепалих духом бійців в атаку гранатою з висмикнутим кільцем, взяв штурмом укріплений гірський перевал, який обороняли грецькі, австралійські, новозеландські та англійські війська, де також трагічно загинув його брат. В операції "Барбаросса" разом із "Лейбштандартом" у вересні 1941 року брав участь в оточенні та взятті Києва, штурмі Перекопа та прориві на Кримський півострів, а в листопаді перекинутий під Ростов-на-Дону. У драматичних вуличних боях 21 - 28 листопада есесівці захопили Ростов, проте були змушені залишити його в ході потужного радянського зимового контрнаступу, коли батальйон Вітта прикривав повільний відступ до лінії річки Міус, на якій фронт і стабілізувався до літа 1942 року. Після масштабного німецького наступу Червона армія була вимушена залишити Ростов, куди після місяця важких боїв у липні знову вступили гренадери з "Лейбштандарту". Опісля виснажену до краю дивізію зняли з фронту та відправили у Францію на відпочинок та переформування. Замість форсування Дону, прориву на Кавказ, кубанських степів і сталінградської епопеї "Лейбштандарт" провів залишки літа та осінь 1942 року у мальовничій Нормандії, качаючи біцепси, поповнюючись рядовим і офіцерським складом, танками та бронемашинами.

Наприкінці 1942 року на тлі сталінградської катастрофи на Східний фронт оперативно перекидають потужний танковий кулак у складі трьох есесівських панцергренадерських дивізій - "Лейбштандарт", "Райх" і "Мертва голова". Відчайдушно обороняючись, група армій "Дон" Еріха фон Манштейна прикривала поспішний відхід вермахту з Кавказу, де от-от мала закритись пастка радянських броньованих кліщів, та вела криваві бої на лінії Воронеж - Харків. На початку лютого 1943 Фріц Вітт командував 1-м танково-гренадерським полком "Лейбштандарту" у боях під Харковом, де разом із танковим батальйоном Макса Вюнше (1914 р. н.) в крижаній заметілі зупинив утричі переважаючу армаду червоної бронетехніки. Незважаючи на те, що радянські війська взяли Харків 15 лютого та розпочали стратегічний ривок до Дніпра на полтавському та дніпропетровському напрямках, стратегія мобільної оборони Манштейна дозволила уникнути оточення великих з'єднань вермахту, зупинити радянські танки за 20 км від Запоріжжя та знищити поодинці кілька ударних угруповань червоних. Відтак з'явилась можливість відновити лінію фронту по річці Донець і відбити Харків потужним контрударом на початку березня 1943 року. Полк Вітта атакував радянські позиції 2 березня, і вже 10 вийшов до харківських передмість; пробившись до центру міста, протягом кількох днів разом із бойовою групою Курта Майера, в повному оточенні, організував зачистку Харкова, що супроводжувалась кривавими рукопашними боями на вулицях колишньої столиці Радянської України. Не припиняючи натиску на радянські частини, в складних весняно-зимових погодних умовах, Вітт і Майер безстрашно просувалися вглиб радянської оборони, поки до них не пробився танковий клин під командуванням одного з найобдарованіших есесівських польових командирів - Йохена Пайпера.

Напередодні старту грандіозної операції "Цитадель", відомої також як битва на Курській дузі, навесні 1943 року Вітт був відкликаний до райху для того, аби очолити процес формування та підготовки елітної танкової дивізії нового покоління. Таким чином, йому не довелось взяти участь в наймасштабніших бронетанкових боях Східного фронту під Курськом, де його рідний "Лейбштандарт" у складі 2-го танкового корпусу СС Пауля Хауссера найглибше прорвався через радянські оборонні позиції та знищив понад 1000 одиниць бронетехніки.

Катастрофа під Сталінградом і геббельсівська риторика "тотальної війни" актуалізували ідею створення "нової, націонал-соціалістичної народної армії", позбавленої впливу консервативних прусських військових традицій, соціальної дистанції між рядовим складом та аристократичним офіцерським корпусом, ідеологічно індоктринованої та фанатично відданої вождеві райху. Вже в грудні 1942 року було прийнято рішення створити дві нових танкових дивізії СС - 9-ту та 10-ту, а в січні 1943 року лідери німецьких припартійних молодіжних організацій звернулись до Генріха Гіммлера з проханням пролобіювати ідею створення окремої дивізії з молоді 1926 року народження (яка, відповідно, не досягнула призовного віку). Після коротких курсів, що тривали 6 тижнів у тренувальних таборах молодіжної організації "Гітлерюгенд", 17-річних добровольців зростом не нижче з 1 м 68 см, фізично придатних, бажано з відзнаками та спортивну-туристичні успіхи, скерували до вишкільної бази дивізії в бельгійське містечко Беверлоо. До них долучались кілька сотень кращих вихованців "Гітлерюгенду" з командним досвідом, а також близько тисячі загартованих бійців дивізії "Лейбштандарт".

Формування дивізії, що отримала назву "Гітлерюгенд" та символіку, яка поєднувала в собі руну перемоги з геральдичним ключем-відмичкою - тотемом "Лейбштандарту", розпочалось влітку 1943 року. Основні командні та штабні пости зайняли ветерани боїв на Східному фронті з "Лейбштандарту", які, незважаючи на дуже молодий вік, мали серйозний та успішний бойовий досвід, а головне - досвід ефективної взаємодії один з одним у скрутних та майже безнадійних обставинах. Багато встигли стати не просто бойовими побратимами, а найкращими друзями. Почасти ставка на молодь була запрограмованою, почасти - вимушеною, і молоді командири взводів отримували під командування роти, не встигнувши як слід оговтатись у новій ролі. Також в дивізію перевели кілька десятків офіцерів вермахту, які до війни були лідерами осередків та структур "Гітлерюгенду", серед яких опинився навіть депутат рейхстагу.

Майже півроку дивізія займалась практично стовідсотково фізпідготовкою через відсутність навчальних зразків бронетехніки та важкого озброєння - хоча і раніше з подачі творця системи вишколу та підготовки Ваффен-СС Пауля Хауссера в елітних дивізіях надавали перевагу силовим видам спорту перед традиційною стройовою підготовкою. Культ спорту та фізичного гарту в "Гітлерюгенді" підсилювався через молодість та хорошу спортивну форму абсолютної більшості командирів, які стали для юних добровольців кумирами та живими символами есесівського бойового духу - ветерани кампаній на Східному фронті запросто давали фору в жимі лежачи та підйомах-переворотах.

31 липня 1943 року командиром дивізії офіційно був призначений Фріц Вітт, кавалер Лицарського хреста з Дубовим листям. Молодшим за нього серед представників генералітету Третього Райху на той час був лише 31-річний генерал-майор Люфтваффе Адольф Галланд - легенда винищувальної авіації. Дивізія Вітта стала унікальним явищем Другої світової війни, коли настільки складний в організаційному та технічному розумінні механізм, як танкова дивізія, вдалось успішно сформувати з 17-річним рядовим, 25-річним сержантським і 30-річним офіцерським складом.

Підготовка в навчальних танкових ротах тривала 10 тижнів, на посади командирів танків призначали 18-річних добровольців з середньою освітою, відтак розпочинались тренування у складі екіпажу - взводу - роти; за вказівкою командира танкового полку дивізії Макса Вюнше практично всі рядові та командири на тиждень чи два відряджались для проходження практики на танковий завод в Нюрнберзі, аби здобути навики ремонту машин. Підготовка дивізії ускладнювалась дефіцитом пального та запчастин, відсутністю штатної кількості вантажівок та артилерійських тягачів, труднощами з постачанням одностроїв та боєприпасів. Прикметно, що камуфляжні однострої дивізійникам врешті-решт довелось шити із трофейних запасів італійської тканини, захопленої після капітуляції союзницької фашистської Італії восени 1943 року.

В лютому та березні 1944 року 12-та танкова дивізії СС "Гітлерюгенд" взяла участь у великих польових маневрах, які відвідали головнокомандувач військ на заході фельдмаршал Рундштедт, творець танкових військ генерал-полковник Гудеріан та командувач 1-го танкового корпусу СС обергруппенфюрер Йозеф Дітріх. Рівень вишколу дивізії було визнано надзвичайно високим в результаті максимального наближення до реальних бойових умов, навикам ближнього бою, пересування в нічний час, вогневої підготовки, маскування та організації радіозв'язку. Поширеною була практика колективного аналізу оперативних наказів з метою доведення їх змісту та призначення не лише в дисциплінарному розумінні, а в плані особистісного сприйняття. Фріц Вітт, який у найтяжчі хвилини боїв під Ростовом, на Міусі та в Харкові не розставався з парадним одностроєм з повним "іконостасом" своїх бойових нагород, запровадив в дивізії залізну дисципліну, покликану зробити вчорашніх школярів дорослими за лічені місяці відведеного на підготовку часу. Ентузіазм та ідеалізм молодих добровольців доповнювався колективізмом та культом побратимства, що прийшов із середовища молодіжного руху, а також створенням своєрідної родинної атмосфери - показовим є те, що в казармах шафки з особистими речами закривати було не прийнято, адже крадіжок не існувало в принципі. А ще замість традиційних пива та цигарок особовому складу на додачу до підсиленого харчового пайка видавали шоколад та печиво.

Навесні 1944 року дивізія, якою командував Фріц Вітт, перетворилась на добре вишколене та озброєне, агресивне ударне з'єднання, чиї вояки то офіцери не могли дочекатись бойового хрещення, сповнені твердої віри в те, що саме їх участь в прийдешніх боях стане вирішальною для перемоги Райху. Повною мірою усвідомлюючи свій елітний статус, танкісти та гренадери "Гітлерюгенда" водночас розуміли, що будуть першими, хто завтра рушить у вогненну далечінь, і, можливо, не повернеться.

… Типовий "ботанік" в окулярах з товстими скельцями, здавалось, хрестоматійний номенклатурний "мажор", син міністра закордонних справ Третього Райху 23-річний Рудольф фон Ріббентроп, командував ротою в танковому полку дивізії, і після вторгнення союзників втік з шпиталю, де лікувався від наслідків авіанальоту, аби разом зі своїми танкістами встигнути на фронт. Разом з ним на мотоциклі з перебинтованою головою тікав командир танкового полку Макс Вюнше…

До складу дивізії увійшли такі частини та підрозділи:

25-й танково-гренадерський полк СС (командир оберфюрер Курт Майер, 34 роки);

26-й танково-гренадерський полк СС (командир штандартенфюрер Вільгельм Монке, 33 роки);

12-й танковий полк СС (командир оберштурмбанфюрер Макс Вюнше, 30 років);

12-й полк самохідної артилерії СС;

12-й батальйон зв'язку СС, а також підрозділи обслуговування та забезпечення.

Всього чисельність дивізії перевищувала 20000 бійців, на озброєнні перебувало 150 танків, серед них 50 нових танків типу "Пантера".

У квітні дивізію перекинули з Бельгії в Нормандію у склад 1-го танкового корпусу СС, куди вона увійшла разом із "старшим братом" - "Лейбштандартом"; згідно оперативного плану прикриття вона повинна була розташуватись на позиціях за 30 км від узбережжя моря, але оскільки точне місце висадки ворога залишалось неочевидним, дивізійний табір розмістили дещо південніше для можливого маневру. З вихідних позицій дивізія Фріца Вітта постійно відпрацьовувала бойові підйоми по тривозі та висування до берегів Атлантичного океану, а також ліквідацію повітряних десантів. Вітт особисто об'їздив зі своїм штабом кожен кілометр довіреного сектора оборони та був явно не в захваті від побаченого: на позиціях 716-ї піхотної дивізії вермахту, що стояла в першій лінії, бракувало укріплених бункерів в глибині оборони, а також протитанкових гармат. Деякі укріплення взагалі перебували на стадії будівництва. Невтішний висновок напрошувався сам собою - десант союзників, скоріш за все, буде успішним, і відбивати його доведеться в оперативній глибині оборони, потім відтискати назад до моря.

Очі, гартовані далечінню. Очі, що вміють пити сонце. Сталь зіниць торкнута іржею. Від мовчазних сліз, яких ніхто ніколи не побачив.

Втомлені, невиспані та голодні після марш-кидків, горді, мовчазні та окрилені на парадах, від серця до сонця піднесеною правицею вітають грізні та суворі дні, що грядуть, не відступаючи перед смертю.

Дзбанок холодного молока, пляшка колючої мінеральної води "Perrier", склянка терпкого іскристого французького сидру освіжають та бадьорять молодих гренадерів сильніше, аніж алкоголь чи амфетамін. Сила і наснага наливають міццю накачані в спортзалах та загартовані вишколами тіла.

Бронзова засмага, арматура м'язів на торсах, розкіш щасливо пережитої колективної небезпеки та радість заслужених перемог, солодкий відчай перших атак, поцілунок вічності вогнем горить на щоках і на чолі, і липневим полуднем достигає молодість…

… Останнього тижня травня 1944 року бригаденфюрер Фріц Вітт терміново викликав до штабу 60 офіцерів дивізії. На їх здивування, на командному пункті, окрім як завжди парадного і незворушного командира та його оточення, з нетерпінням чекали молоді дружини, яких Вітт офіційно запросив таємними телеграмами. "Оскільки відпусток більше не передбачається, рекомендую вам з'їздити на два дні в Париж, а потім попрощатись", - лаконічно та стримано повідомив він, відсалютував і поквапно вийшов. Нічний експрес за кілька годин домчав молоді пари в столицю окупованої Франції, а тоді… Тріумфальна арка, номери фешенебельних готелів, холодний душ, ароматне мило, справжнє шампанське, устриці та омари, повільні танці в казино, білі крохмальні простирадла, гарячий шепіт, і спокійні слова, сказані ніби між іншим, до стелі: "Нам сказали, що перші п'ять днів будуть вирішальними. Якщо ми не зуміємо зірвати їм десантування, потім це вже буде неможливим", і мовчазні ридання у відповідь…

Обороною "Атлантичного валу" доручили командувати легендарному "лису пустелі" - фельдмаршалу Ервіну Роммелю, якого Гітлер не знав куди подіти після провалу Африканської кампанії та евакуації з Тунісу в травні 1943 року. Завдяки енергії та активності Роммеля за півроку вдалось реалізувати велику кількість інженерних рішень для укріплення берегових позицій - встановлювалась далекобійна артилерія, мінні поля, берегові противисадкові конструкції з арматури, бетонні бункери та доти, загородження з колючого дроту, проводились навчання військ. На папері в німців узбережжя Північної Франції, Бельгії та Голандії захищали 39 дивізій (коло 380000 вояків), об'єднаних у 5-та та 7-му армії та 88-й армійський корпус, проте на практиці багато цих з'єднань упродовж кількох років відправляли найкращий особовий склад і найновіше озброєння для латання дірок на Східному фронті, і перебували далеко від бойової готовності.

Серйозні стратегічні дебати виникли з приводу схеми розгортання 10 танкових дивізій, що знаходились в резерві головнокомандувача німецьких військ на Заході - директиви Гітлера вимагали у разі вторгнення з моря розпочати рішучі контрудари по всій довжині Атлантичного валу; позиція командувача групи армій "Б" Роммеля полягала в розташуванні всіх мобільних резервів поблизу лінії берегових укріплень для перекидання в найбільш загрожені пункти. Фельдмаршал Рундштедт і командувач танкової групи "Захід" фон Швеппенбург не вірили в можливість жорсткої оборони узбережжя і вважали, що перекидання танкових дивізій в безпосередній досяжності морської артилерії союзників виявиться самогубством - відтак краще контратакувати на рівнинах концентрованим ударом всіх 10 дивізій, коли союзники спробують прорватись з берегового плацдарму углиб Франції. Спостерігаючи, як мучиться в творчих пошуках військова інтелігенція, та очманівши від рівня конструктивності полеміки, простий єфрейтор і кращий друг німецьких фізкультурників Адольф Гітлер був змушений ухвалити соломонове рішення: 2-гу, 21-шу та 16-ту танкові дивізії вермахту віддали групі армій "Б" Роммеля, 9-ту, 10-ту та 2-гу танкові дивізії СС передали в групу армій "Г" на півдні Франції, а 1-шу, 12-ту і 17-ту танкові дивізії СС, як і Навчальну танкову дивізію, залишили в резерві танкової групи "Захід". Від цього компромісу жодному з командувачів не стало ані холодно, ані жарко, адже у підсумку Роммелю бракувало мобільних резервів на узбережжі, а Рундштедту - в глибині оборони.

Ще в квітні 1944 року англійська та американська стратегічна авіація, розташована на Британських островах, розпочала підготовку до майбутнього вторгнення у Францію, бомбардуючи залізничні вузли, мости через Сену та Уазу, залізничні депо та майстерні, аби зірвати перекидання німецьких резервів до Північної Франції та Бельгії. До так званого "Дня Д", коли розпочалась наймасштабніша в історії людства десантна операція під кодовою назвою "Оверлорд", Нормандія перетворилась у своєрідний острів в сенсі залізничного сполучення - тут авіація союзників не лише знищила мости та транспортні розв'язки, а полювала навіть за окремими поїздами та автомобілями. Для десантування в першому ешелоні союзники під головнокомандуванням американського генерала Дуайта Ейзенхауера сконцентрували в портах на півдні Англії понад 150000 вояків та майже 10000 одиниць техніки, а всього в операції мало взяти участь 39 дивізій і 12 бригад, об'єднаних в 21-шу групу армій Монтгомері (1-а американська, 2-а англійська, 1-а канадська армії) та 3-ї американської армії Паттона, яких прикривало 11 тисяч літаків усіх типів. Станом на 11 червня 1944 року на берегових плацдармах висадилось 320000 вояків, на 30 червня - 800000, на 1 липня - 1 мільйон особового складу.

Оскільки за даними розвідки концентрація військ союзників у портах на узбережжі Англії не збільшилась, а прогноз гідрометцентру на найближчі декілька днів був несприятливий для морських операцій, в ніч ворожої висадки ключові німецькі командири були відсутні. Командувач групи армій "Б" фельдмаршал Роммель взяв відпустку та поїхав додому святкувати день народження дружини, командир 1-го танкового корпусу СС Зепп Дітріх займався інспекцією дивізії "Лейбштандарт" в Бельгії, штабні офіцери 7-ї армії були задіяні на командно-штабних іграх в Ренні, а штаб 84-го армійського корпусу дружно святкував уродини свого командира - генерала з неполіткоректним прізвищем Маркс.

Вночі 6 червня 1944 року англо-американські союзники висадились в шести районах узбережжя Нормандії - в першій хвилі висадки йшли три повітряно-десантні та шість посилених піхотних дивізій, які атакували дві слабкі німецькі дивізії (352-гу та 709-ту). Захисники прибережних бункерів зробили все, що було в їхніх силах, але їх опір врешті було зламано; за відсутності Роммеля контратаку провела в перший день висадки лише одна танкова дивізія вермахту (21-ша).

У розпалі висадки союзницького десанту в Нормандії 6 червня 1944 року з усього складу німецьких "Люфтваффе" до узбережжя на бриючому польоті зуміли прорватись парою "Фокке-вульфів-190" тільки абсолютні відморозки - командир однієї з винищувальних ескадр Йозеф Пріллер і його напарник. Вони виявились єдиними пілотами, яким вдалось атакувати перший ешелон сил вторгнення - решта відбивали атаки бомбардувальних армад союзників на свої аеродроми.

Бригаденфюрер Фріц Вітт довідався про початок вторгнення одним із перших, близько пів на другу ночі; розбудивши свого начальника штабу та не отримавши наказу про виступ, спільно прийняли рішення піднімати дивізію по тривозі, тим більше, що один із батальйонів, що мав заплановані навчання, і так не лягав спати. Оскільки наказів не надходило, а дивізія перебувала в резерві головнокомандувача, Вітту довелось на власний ризик відправити частину 25-го танкового полку СС в напрямку Кана, а підрозділам розвідувального батальйону доручив провести розвідку району узбережжя біля гирла річки Сена. Як згадували пізніше учасники боїв за Нормандію, в таборі дивізії запанувала піднесена наелектризована атмосфера - повсюдно панував радісний сміх, офіцери плескали гренадерів по плечах, заводились двигуни танків і бронетранспортерів, розгортались пункти зв'язку, і вся ділова армійська рутина помітно надавала сил, ентузіазму та впевненості необстріляному особовому складу, що всією душею та серцем вже був на лінії узбережжя. Проте якраз в цей найбільш непридатний для вагань момент посипались суперечливі накази з штабу корпусу, армії та групи армій, які посилали дивізію кожен в різному напрямку, практично всупереч існуючим планам розгортання, без вказаних маршрутів та пунктів зосередження. Ближче до обіду 6 червня спокійно готувалась у своєму секторі до контратаки 21-ша танкова дивізія вермахту, і штаб групи армій "Б" резонно припустив, що непогано було б її підсилити дивізією "Гітлерюгенд", про що радісно повідомили черговим наказом. Але наздогнати ударні групи Вітта, які вже почали рухатись у визначені збірні пункти, виявилось непросто, тим більше, що свіжий бриз з моря розігнав хмарність, і над танковими колонами з'явилась ворожа авіація, яка розпочала їх нещадно бомбити та обстрілювати. Так і не вступивши в бій, у перший день вторгнення дивізія втратила на марші 20 чоловік вбитими і 40 пораненими, і сам Фріц Вітт кілька разів за день вистрибував із штабно

Нахтігаль, Ватра